нд.11192017

Last updateсб., 15 бер. 2014 11pm

Вівторок, 20 серпня 2013 14:30

Японці у трудових таборах на території Української РСР (1946–1949 рр.)

Автор Історична правда
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Оголошення війни Японії було актом агресії з боку СРСР. Понад сто тисяч солдатів, тобто кожен шостий з взятих у полон, загинув чи помер в ув’язненні. Табори були розташовані по всьому Союзу - від Далекого Сходу до Східної України.

Що читаємо? Книгу Олександра Потильчака, Віктора Карпова та Такаакі Такеучі "Таємниці "західного інтернування": японці в радянських таборах для військовополонених в Українській РСР (1946–1949 рр.)" (Київ, Видавництво Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, 2011).

Тема абсолютно малодосліджена -- "навіть у спеціалістів-істориків викликає неприховане здивування", тим і цікава.

Восени 2009 р. харківське видавництво "Прапор" видало книжку С. Заворотнова та Я. Чопенка з претензійною назвою "Японская "подводная лодка" в степях Украины", яку автори атестують як "нічим не підтверджені фантазії". Отже, гортатимемо сторінки нової монографії.

Що цікаво? Як відомо, остаточне рішення про вступ Радянського Союзу у війну з Японією було прийнято під час роботи Ялтинської конференції. Йосиф Сталін заявив тоді лідерам великих держав про готовність через три місяці після капітуляції німецьких військ почати бойові дії на Далекому Сході.

1941: Наслідки японської атаки на Перл-Харбор. Кольорове ВІДЕО

Між іншим, це був акт агресії з боку СРСР. Бо навесні 1941 р. між Москвою та Токіо було підписано договір про нейтралітет. Японія дотримала слова, не вступила в війну на боці свого союзника Німеччини, що дозволило не тримати на цьому театрі численні війська те техніку.

1945 р. японці мали намір продовжити дію двосторонньої угоди про нейтралітет ще на п’ять років. Але Сталін наполіг на денонсації пакту про нейтралітет, це сталося 5 квітня. Відтак стало зрозуміло, що незабаром Червона армія почне війну на Сході.

 Японці у трудових таборах на території Української РСР (1946–1949 рр.)
 Світова преса відгукнулась на початок нової війни

8 серпня 1945 р. міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов викликав посла Японії Сато. "Він зачитав, а потім і передав текст заяви Радянського уряду. Зміст заяви зводився до оголошення війни Японії. 17 година московського часу відповідає 24 годинам хабаровського часу. Саме тоді передові загони Далекосхідних та Забайкальського фронтів перейшли державний кордон. Розраховуючи на різницю у часових поясах між Далеким Сходом і Європейською частиною СРСР, радянська сторона намагалась скоординувати свої дії так, щоб початок війни для Японії був несподіваним".

Це було віроломне й нічим не мотивоване рішення комуністичного керівництва Радянського Союзу.

Японці у трудових таборах на території Української РСР (1946–1949 рр.)
Імператор Хірохіто

Вже 10 серпня імператор Хірохіто "заявив про готовність прийняти умови Потсдамської декларації, а 14 серпня своїм рескриптом оголосив капітуляцію японських військ". Але війська отримали наказ, що здача зброї та "інші дії, спрямовані на виконання директив противника, які передаються через японське командування, не вважатиметься капітуляцією". Це означало, що вони не є військовополоненими, а солдатами, які виконали волю свого верховного правителя та головнокомандувача.

Частина підрозділів і окремих вояків, втім, не склали зброю і продовжували на смерть стояти, охороняючи свої позиції та відстоюючи своє поняття офіцерської честі. Наприклад, 20 серпня пілоти чотирьох японських винищувачів спрямували свої машини в колону танків і автомобілів 21-ї гвардійської бригади. Тисячі японців загинули на полі бою перед переважаючими силами противника.

 Японці у трудових таборах на території Української РСР (1946–1949 рр.)
Кузьма Дерев'янко (праворуч) на борту "Міссурі"

2 вересня 1945-го капітуляція Японії була зафіксована офіційним актом, який з радянського боку підписав генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко, уродженець Уманщини.

Як відбувалась церемонія закінчення Другої світової війни. ФОТО

Перед радянськими маршалами постало питання - що робити з понад 640 тисячами вояків Квантунської армії, які склали зброю. Спочатку планувалося побудувати табори на території Маньчжурії. "Офіцери повинні були утримуватися окремо від солдатів, а генерали – окремо від офіцерів… Харчування військовополонених мали здійснювати за рахунок місцевих ресурсів, відповідно до норм, які існували в японській армії" - так було написано в наказі по військах.

Однак незабаром перемогла концепція переводу незайвих для повоєнного СРСР робочих рук на територію Союзу. Американці тимчасом відпускали "своїх" по домівках, якщо родини вояків мешкали в Кореї, або доправляли на Японські острови - партіями по 4 тисячі осіб.

Японці у трудових таборах на території Української РСР (1946–1949 рр.)
Японські солдати складають зброю, серпень 1945 р.

23 серпня 1945 р. Сталін підписує постанову Деержавного Комітету Оборони СРСР № 9898 "Про прийом, розміщення і трудове використання 500 000 військовополонених японської армії". Гриф - "совершенно секретно". "Фізично здатних до роботи в умовах Далекого Сходу і Сибіру" було вирішено використати "на розвиток сировинної бази та економічної інфраструктури". І вони стали рабами ГУЛАГу, будуючи Байкало-Амурську залізничну магістраль, нові заводи, порти та військово-морські бази, у вугільних та рудних шахтах, на лісозаготівлях тощо. Для них побудували, чи змусили їх самих собі будувати, 55 таборів. Але часто було, коли вивантажували в лісі просто неба…

Окремі групи бранців спрямували до Казахської та Узбецької РСР (разом близько 70 тис. осіб), а також… на Україну.

"Найімовірнішою версією є гостра потреба в робочих руках на відбудові зруйнованої за роки війни промисловості індустріальних районів СРСР, зокрема й України. На користь цього висновку вказує і той факт, що з початку 1946 р. практично припинилося надходження нових партій військовополонених армій Німеччини та її союзників із фронтових пересильних таборів і збірних пунктів на території країн Центральної та Західної Європи".

 Японці у трудових таборах на території Української РСР (1946–1949 рр.)
Колишній десантник Кіуті Нобуо, який написав цікаві спогади про перебування у полоні на Україні

Перший ешелон з підданими Країни Вранішнього Сонця прийшов до Запоріжжя 3 серпня 1946 р. -- це були 28 офіцерів, 195 молодших командирів та 1 078 осіб рядового складу. Японці працювали на території п’яти східноукраїнських областей, зокрема в містах Харкові, Чугуєві, Ізюмі, Слов’янську, Артемівську та інших, а також у кількох десятках табірних пунктів, котрі знаходилися в селах і селищах між містами на трасі Харків-Дебальцеве.

Як описував колишній заступник начальника управління одного з "українських" таборів Іван Пильник, "у цілому, ставлення до японців з боку адміністрації було лояльним – це не німці! До праці японці ставилися доброговісно, старанно виконували роботу по будівництву дороги".

Відсутність перекладачів японської мови змушувала оперативних працівників у процесі агентурної розробки цього контингенту вдаватися до нестандартних методів. Йдеться про "застосування агентури з числа військовополонених-німців з метою пошуку серед загалу японців осіб, які володіли російською мовою".

Станом на 1 травня 1947 р. серед японського контингенту Харківського табору № 415 знаходилося 25 агентів МГБ.

"Використовуючи донесення внутрішнього табірного агента, німця на псевдо "Шторх", який повідомив, що Наріта Сейхеро (котрий тоді у таборі завідував японською кухнею) передав кілограм рису своєму повару – німецькому військовополоненому, оперативники на допиті почали шантажувати молодого японця. Наріта, побоюючись карної відповідальності за крадіжку рису, погодився співпрацювати та назвав прізвища 13 співвітчизників-офіцерів, які володіли російською мовою".

Чекісти виявляли не тільки слабкодухих бранців, але передусім полювали на представників "ідеологічно та класово-чужих категорій японського суспільства": поліцейських, держа

Японці у трудових таборах на території Української РСР (1946–1949 рр.)
Малюнок, зроблений в ув'язненні колишнім вояком Сайто Куніо

вних чиновників, синтоїських священиків, промисловців та банкірів, купців, торговців, рестораторів, великих землевласників.

Окремо співробітники "органів" полювали за членами загону Квантунської армії № 731, який "занимался, главным образом, изысканием активных средств бактериологической войны и способов их применения. Отрядом № 731 изготовлялись в большом количестве бактерии чумы, холеры, тифа, паратифа, сапа и сибирской язвы, которые испытывались в тюрьме отряда на живых людях – китайцах и советских гражданах…".

Понад 5100 японців провели кілька років під українським небом, а кілька сотень навічно лишились тут.

За офіційною статистикою Управління у справах військовополонених та інтернованих МВС УРСР, на 1 січня 1949 р. у таборах залишилося лише 29 етнічних японців. "Імовірно, що йшлося про тих інтернованих, на яких оперативні органи таборів змогли знайти компрометуючі матеріали та оформити справи для передачі їх суду Військових Трибуналів".

Окремі вояки сиділи у наших краях і далі. Скажімо, відомо, що бодай один японець перебував у Дніпропетровському таборі влітку 1950-го.

 
Японці у трудових таборах на території Української РСР (1946–1949 рр.)
Маршрут, яким військовополонений Нобуо був етапований з Далекого Сходу в Україну

Понад сто тисяч, тобто кожен шостий з взятих у полон, загинув чи помер в ув’язненні. Донедавна вважалося, що на терені УРСР назавжди лишились 165 японських військовополонених (у Сталінській (нині - Донецькій) області – 94, Запорізькій – 42; Харківській – 27; Дніпропетровській – 2). Але автори дослідження знайшли документальні докази, що ця цифра неповна. Кількість встановлених документально випадків смерті сягнула 212-ти, це при тому, що значний корпус документів дотепер є недоступним для істориків. Бо такою є політика військового відомства та спецслужб Росії.

У місті Слов’янську виявлено цікаву особливість поховання тіл померлих японців. "В окремі могили поряд із небіжчиком було покладено скляні капсули з особистими даними про них, що містили прізвище, ім’я та місце проживання".

Японці у трудових таборах на території Української РСР (1946–1949 рр.)
Навіть союзники-американці зображували СРСР у вигляді російського ведмедя

Найбільшим японським некрополем в Україні є так зване "Нове кладовище (кладовище № 2)" у м. Дружківка на Донбасі. "Померлих хворих японської національності тут ховали в окремому квадраті. Усього з 6 жовтня 1946 р. до 30 серпня 1948 р. на кладовищі було поховано 106 осіб цього контингенту".

Знахідкою авторського колективу є спогади, написані колишнім вояком імператорської армії Мiдзусімою Сьохей, де розповідається якраз про "українські" його поневіряння. Родина солдата дала дозвіл на друк і переклад мемуарів: "Хоч і не хочеться згадувати, пригадую. Виходить більше сліз, ніж слів. Однак, щоб залишити перекази для дітей, які не бачили війни, беруся за цю непросту писанину… Скільки разів надумував вмерти, щоразу не вистачало духу..". Було так жахливо, що навіть у день звільнення, коли всі танцювали, оповідач згадував біль і страх.

"Желтолицые черти" проти казаків. Плакати часів російсько-японської війни

Фраза."Насыщенность агентурой на отчетный день среди военнопленных японцев составляет: [один] агент на 144 военнопленных… В связи с тем, что переводчика японского языка в нашем лагере нет, а база для вербовки агентуры абсолютно исчерпана, так как нами все военнопленные японцы, знающие хотя бы в незначительной степени русский, немецкий и английский языки – уже завербованы, новых вербовок проводить не имеется никакой возможности".

 

Джерело:http://www.istpravda.com.ua/reviews/2013/08/20/134726/

Читати 405 разів Останнє редагування Середа, 03 травня 2017 16:45
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі