нд.11192017

Last updateсб., 15 бер. 2014 11pm

Вівторок, 24 грудня 2013 13:10

"Петро Шелест". Дитинство та юність майбутнього керівника УРСР

Автор Історична правда
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Кінець свого життя він зустрів почесним пенсіонером союзного значення. А в юності йому довелося пізнати і голод, і тяжку працю. Одного разу господар побив його батогом так, що на все життя залишилось на тілі клеймо.

Петро Шелест народився 1 (за новим стилем 14) лютого 1908 року в селі Андріївка Зміївського повіту Харківської губернії (нині Харківської області).

Батько, Юхим Дмитрович, після смерті першої дружини, від якої залишилося двоє дітей: Яків і Агафія, одружився вдруге на вдові Марії Павлюк. У неї вже був син Семен. А незабаром з’явилося ще четверо дітей: Марія, Петро, Дмитро та Юлія. Ось така велика родина.

"Коли я народився, — згадував Петро Юхимович, — батькові моєму було вже за 60 років. Усе життя я його пам’ятаю тільки старим, але красивим, струнким, підтягнутим, міцним. У батька була сива огрядна борода, вуса і велика шевелюра волосся, зачесаного на потилицю.

Скільки я пам’ятаю, він завжди і незмінно палив трубку і ніколи з нею не розлучався. Батько був строгий, завжди замкнуто-зосереджений, небалакучий, не любив теревенити. Якщо у нього і були друзі, то тільки старі, перевірені товариші через сумісну довголітню службу в армії".

 "Петро Шелест". Дитинство та юність майбутнього керівника УРСР
 Петро Шелест, Харків, 1930 р.

Батько Петра був кавалером Георгіївських хрестів усіх чотирьох ступенів. Саме це, мабуть, врятувало його від притягання до відповідальності після страйку на цукровому заводі, де він працював, коли почалися політичні пертурбації 1905 року.

Шелест згадував також, що його батько був людиною грамотною, багато читав, звідкись діставав книги, писав добре. Так що до нього зверталися, якщо треба було підготувати яке-небудь "прохання", а також зробити підрахунки і розрахунки.

Дітей він також привчав до грамоти. У 3-4 роки, як згадував Петро Юхимович, вони з братом Дмитром вивчили букви, цифри, а потім навчилися читати, писати і рахувати.

1914 року пішов до земської школи, в якій провчився чотири роки. Тим часом ситуація в країні почала кардинально змінюватись.

Вибухнула Перша світова війна, був повалений царат у Росії.

"...Життя, — згадував Шелест, — ставало дедалі важчим і тривожнішим. Царя немає, попа теж немає... А тут почався розбій, з’являлися банди, а відомо, що трудова людина не може жити без порядку, визначеності, закону...

Лютнева революція відбулася, але війна ще продовжувалася. Гинули солдати, залишалися вдови, сироти, люди похилого віку без нагляду, сім’ї без годувальників... Ішла політична, ідеологічна, класова боротьба, але її мало хто розумів з простих людей".

Щоб якось прогодувати велику родину, Юхим Дмитрович обміняв свій добрий будинок на будиночок дуже непоказний, але при цьому взяв на додачу 12 пудів зерна-сурогату.

Велика родина виживала досить нелегко в умовах розрухи, голоду, політичної нестабільності, що приносила страждання простим людям.

Доводилося і Петру з матір’ю зі свого села ходити за 30-40 верст на хутори, щоб принести трохи муки, макухи або якої-небудь їжі. Під час одного з таких походів їх наздогнав у дорозі буран і вони буквально дивом вижили.

Згадував Шелест і про те, як йому доводилося їздити на станцію Яма за сіллю:

"Пуд солі на двох вузлах через плече, верхи на буфері між вагонами — такий в основному був наш транспорт. Скільки загинуло людей, у тому числі і моїх однолітків, під колесами залізничних вагонів! Але сіль — це була цінність, на неї можна було виміняти хліб, зерно. Голод примушував, гнав із хати у пошуках порятунку від голодної смерті".

"Петро Шелест". Дитинство та юність майбутнього керівника УРСР
Шелест (справа у верхньому ряду) з товаришами під час навчання в Ізюмській радянсько-партійній школі, 1932 р.

Зиму 1919 року родина пережила, усі залишилися цілі, проте ранньою весною Петро разом із старшою сестрою Марією відправився на заробітки за 95 верст від рідного села. Працювали вони в одному з перших радгоспів, організованих на Полтавщині.

Обов’язком хлопчика було пасти свиней і корів. Потім він став погоничем волів, пізніше працював водовозом і отримав прізвисько Петька-водовоз.

Він дуже сильно, емоційно переживав розлуку з домівкою, з близькими людьми, потайки навіть плакав. Але все закінчилося успішно, і вони заробили з Марією грошей і повернулися додому. Заробіток родині допоміг, але ненадовго.

 "Петро Шелест". Дитинство та юність майбутнього керівника УРСР
 Диплом про закінчення Петром Шелестом Маріупольського металургійного інституту, липень 1935 р.

У лютому 1920 року Петро став батраком у заможного селянина на хуторі за 20 верст від його рідного села. Новий господар поставив умову: служити не менше року і робити по господарству все.

За це він давав родині Шелеста чотири пуди пшениці, а після закінчення терміну роботи обіцяв одягнути Петра "від ніг до голови". Крім того, було обумовлено, що у разі добросовісної роботи при остаточному розрахунку хлопчик отримає ще пуд пшениці і пуд проса.

У пору жнив новий господар Шелеста наймав ще 10-15 робітників, чоловіків і жінок. Працювали вони від ранньої зорі до пізнього вечора, ночуючи часто прямо в полі.

"Я, — згадував Петро Юхимович, — хоч і не голодував, але часто жив упроголодь, особливо коли вів коней на ніч.

Господиня була скупою і жадібною. Вона мені давала шматочок хліба, причому черствого, цибулину і небагато солі. Іноді мати господаря крадькома від невістки засовувала мені в торбу шматочок сала".

І хоча у Петра виник конфлікт із господарем і той побив його батогом, на все життя залишивши на тілі клеймо у вигляді букви "з", усі пункти угоди були через рік дотримані. Петро приїхав додому в новому красивому одязі, не захотівши продовжити "контракт", хоча йому це пропонували.

"Петро Шелест". Дитинство та юність майбутнього керівника УРСР
 Комсомолець Шелест у 1920-х

А 1921 року Шелест став "поштарем-кільцевиком". Йому видали казенну форму, спеціальну сумку для пошти, черевики, формений кашкет з якоюсь емблемою. Протяжність його "кільця" становила 45 верст, до нього входило 15 сіл і хуторів. За тиждень треба було зробити три "кільця", тобто пройти близько 150 верст!

Однолітки заздрили Петру, вважаючи його цілком дорослим, оскільки він перебував на службі в держави. Проте Шелест вважав, що це справа не його, що йому потрібна інша робота. У 1922 році, приписавши собі в документах чи то рік, чи то два, він прийшов на залізницю.

Спершу працював вантажником, потім — ремонтним робітником.

"Мені, — напише пізніше Шелест, — на ремонті шляхів доводилося робити все: міняти шпали, проводити їх підшивання і підбійку, заправляти брівки колії і розстилати щебінку між шпалами, змінювати накладки і підкладки на рейках і шпалах.

Навчився я забивати костилі майстерно, за 3-4 удари, перевіряти шаблоном розшивання рейок, залишивши потрібний проміжок на їхніх стиках... Костильщик — це вже була кваліфікація, та вона й оплачувалася вище за рядового робітника".

Навесні 1923 року "колійну артіль", в якій працював Шелест, перекинули на станцію Жихор, а потім — на великий залізничний вузол Харків-Основа для проведення ремонтно-відновних робіт. Працювати стало важче, значно збільшилися об’єми.

Умови життя були жахливими: артіль розмістили в казармі з нарами і соломою. Ні світла, ні води, ні туалету. Їжу робітники готували собі самі на вогнищах.

Саме тоді Шелест захворів на малярію, яку на той час називали лихоманкою. Петра дійсно лихоманило, його кидало то в жар, то в холод, він схуднув і заслаб. Про хворобу дізналися батьки і просили повернутися додому, але Петро тримався, не хотів підвести родину. І тоді для "підкріплення" до нього приїхала мама. Вона привезла пшоно, картоплю, хліб і два шматки сала. Але головне — вона привезла Петру десь роздобуті ліки, хінін, завдяки якому він вилікувався і продовжив працювати.

"Юные безбожники против пионеров". Як з дітей робили борців з релігією

Приїхавши додому у відпустку, Петро познайомився з колишнім учителем гімназії, а нині директором семирічної школи Перцевим. Він умовляв Шелеста закінчити семирічку, і саме він розповів про комсомол. На семирічку Петро не погодився, оскільки був основним працівником у родині, а комсомолом зацікавився, хоча конкретного уявлення про нього не мав.

Незабаром Шелест став працювати помічником слюсаря на Харківському паровозоремонтному заводі, потім слюсарем, помічником кочегара, пізніше кочегаром паровоза, стажувався на помічника машиніста паровоза. Загалом він збирався стати кадровим залізничником.

 "Петро Шелест". Дитинство та юність майбутнього керівника УРСР
Любов Банна, перша дружина Шелеста, з сином Борисом, 1934 р.

У жовтні 1923 року Шелест вступає до комсомолу, хоча батьки були категорично проти цього. Петру навіть довелося пережити особисту драму, оскільки його тодішня дівчина, його перше кохання Паша Шморгунова, співала в церковному хорі. Шелест умовляв її кинути хор і йти до комсомолу разом із ним, проте домовленості ні до чого не привели, а зустрічатися зі "служивим релігійного культу" йому тепер не дозволяв його новий статус.

Коли родина дізналася, що Петро став комсомольцем, вибухнув великий скандал. Мати лаялася і плакала, а батько зайняв позицію більш зважену.

За спогадами Шелеста, він говорив матері:

"Облиш лаятись і голосити, треба розібратися з цим питанням. Адже ти нічого в цих справах не розумієш". Коли Петро розповів батькові про те, чим він і його товариші займаються, "йому більш за все припало те, що ми читаємо книги. Він попросив мене показати йому книгу, за якою ми займаємося. Це була "Політграмота" Коваленка. Батько уважно проглянув комсомольську політграмоту. Не знаю, чи розібрав він що в ній, але схвально сказав: "Це добре, що ви читаєте книги. Читання книг — це освіта".

Але не тільки читанням книг, дискусіями, керівництвом гуртка з ліквідації неписьменності довелося займатися Петру Шелесту в комсомолі.

"Петро Шелест". Дитинство та юність майбутнього керівника УРСР
 Петро Шелест з дружиною Іраїдою Мозговою та сином Віталієм, Ленінград, 1949 р.

Довелося йому і зброю в руках потримати, оскільки він і декілька його колег вступили до ЧОП — Частини особливого призначення. Це були військово-партійні формування, що створювалися більшовиками в 1919-1925 роках для допомоги більшовицьким органам у боротьбі проти тих, кого оголосили "контрреволюціонерами".

Із підозрою поставилися спочатку до Петра і його колеги, коли дізналися, що він вступив до комсомолу. Вони думали: оскільки комсомолець, значить, регулярно повідомлятиме про побачене і почуте "куди слід". Проте незабаром ставлення до Шелеста змінилося.

До цього ж часу належить ще одна любовна колізія в житті Петра.

Його мама, як і раніше, працювала на поденних роботах: прала білизну, прибирала квартири, полола городи. І ось одного разу вона попросила Петра піти з нею до будинку однієї вдови наколоти дров.

У вдови, владної і красивої жінки 45 років, було двоє дітей: син Михайло, що працював телеграфістом, і донька Юлія, дівчина 16 років, яка закінчила гімназію і збиралася вступати до Харківського університету.

Шелест наколов дров, після чого його запросили зайти до оселі. Потім він згадував:

"Будинок був на 6-7 кімнат. Дерев’яні підлоги, віденські стільці, килими, дзеркала, комоди, картини і навіть грамофон. Усе це я бачив перший раз у житті і навіть якось обімлів від цієї розкоші і краси...

У цьому будинку я вперше пив справжній чай, та ще з лимоном, про який я до цього не мав уяви".

Але головне, звичайно, було не в лимоні, а в привабливій, вихованій і освіченій Юлі. Зрозуміло, що Петро в неї закохався. Юля давала йому книги для читання, багато чого пояснювала, вони обговорювали прочитане, а потім дівчина відповіла на його почуття взаємністю.

"З Юлею, — згадував Петро Шелест, — наші "симпатії" зайшли далі, ніж ми припускали, і ми з нею вже повели розмову про одруження. Але це було тільки наше бажання і рішення... Першою чинила опір цьому моя мати, заявивши, що вона не хоче бути вічною прислугою у молодої барині. Мати Юлії теж була проти, тому що я з простій сім’ї і неосвічений робітник. Усе це нас засмутило, але проти волі батьків ми піти не могли".

Не з’єдналися їхні долі, але Шелест на довгі роки зберіг пам’ять про теплоту тих стосунків...

"Петро Шелест". Дитинство та юність майбутнього керівника УРСР
 
Радянська Україна відзначає 50-ліття. Шелест і Брежнєв

P.S. 2013 року у видавництві "Фоліо", в серії "Знаменитi українцi" вийшла книга професора Юрія Шаповала "Петро Шелест". Дякуємо видавництву за надану можливість познайомити читачів з одним з розділів видання.

 

Джерело:http://www.istpravda.com.ua/reviews/2013/12/24/140456/

Читати 386 разів Останнє редагування Середа, 03 травня 2017 16:45
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі